У місті Ладижин Вінницької області проживає сім’я Зеленюків, яка складається з батька, мами і двох дітей. Батько Олег працював в Ладжитлосервіс – каменярем, мати Олена доглядає молодшого сина Павла так як він хворий на ДЦП, старший Олег ходить до школи.

Олег жив спокійним життям, ходив на роботу, займався домашніми клопотами і ніколи не міг подумати, що прийде війна. Він не міг сидіти і спокійно спостерігати, що відбувається в країні. Одного дня Олег знайшов в інтернеті сторінку Андрія Парубія і прочитав, що проводиться набір добровольців в резервний батальйон. Жінка не могла повірити, що чоловік залишає роботу, двох дітей і йде воювати. Олег вирішив йде – «бо хто як не я». Олена прийняла його рішення, допомогла зібрати все необхідне і відпустила чоловіка воювати. Пройшло 11 місяців, Олегу ще не дали статус – Учасника АТО, хоча обіцяють. Він постійно знаходиться на сході, час від часу приїде і назад, на передову.

Олені важко одній справлятися з дітьми до того ж Павло нерухомий, житло знімають, так як власного не мають. Кожного дня займаються на ортопедичному велосипеді, комбінованих брусах, два рази на тиждень відвідують басейн. Мати робить все можливе щоб поставити дитину  на ноги. Павло ледь – ледь вимовляє деякі слова, все розуміє, йде активно на контакт з людьми.

Сім’я надіється на стабілізацію в країні, повернення люблячого батька та дбайливого чоловіка.